Роздуми

Я умру непризнаним поетом,

І хіба привидиться в труні,

Що моїм жовтіючим портретом,

Хтось вкрашає місце на стіні.

А умру, звичайно, від інфаркта,

Як мій батько вже давно помер.

Як сконав недавно, це де-факто,

Кровожадний монстр – СРСР.

І спокійно буду собі... гнити,

Україна ж бо таки стоїть,

І помалу пробує ходити,

Після сплячки втрачених століть.

Хіба може бути більшим щастя?

Я не мислю більших собі благ.

Ворогів хай наших... трусить трясця!

Не дарма я пережив Гулаг.

Я гордий тим, що я є українець.

Що я нащадок славних козаків,

І не зламав мене ні лях, ні німець,

Ні більшовик – цей кат з усіх катів. 

/Вірш написаний на початку незалежності України/ 

                                                                        1992 рік