Страшний суд

« Ще не вмерла Україна,

І слава і воля!»

Просинається з руїнів,

Наша гірка доля!

Задумались вмить сексоти:

Що ж то тепер буде?

Буде «страшний суд», ідіоти!

Народ вас засудить.

І умрете ви за зраду,

(Як ми вже вмирали),

Наше горе – вже позаду,

Щоб ви добре знали.

Історія – як та мода,

Вміє воскресати,

Ось і «страшний суд» народний,

Буде вас карати.

Патріоти України!

ОУН ветерани!

Наше прагнення Єдине!

Хай правда настане!

І віддамо Батьківщині,

Сили до остатку

Слава нашій Україні!

Почнем жить спочатку.

 //вірш написаний у 90х роках, точна дата невідома//

Крути

Нас було шестеро в кімнаті,

Троє з нас – воїни УПА.

Молились ми в скорботнім святі,

Мучила... ненависть сліпа...

А хіба ж можна це простити

Братам «слов’янам» - москалям?

О, скільки я ще буду жити,

Я не прощу їм – ворогам.

Вони нас, триста з лишнім років,

Гризуть як можуть, ті брати,

Кругом – могили лиш високі,

О, Господи, ти нас прости!

Пробач, що ми є християни,

І мушу я ось це писать,

Мені болять нестерпні рани,

Цю біль не можу я здолать.

О, героїчні наші Крути! –

Скорбота вічна і печаль,

Ніколи цього не забути,

Що скоїв нам той брат-москаль.

Вони і зараз ждуть моменту,

Подібно до скорботних Крут,

Щоб брата знищити до щенту,

Ллючи на нас смердючий бруд.

Але, ми – нація терпляча,

Що вже доказано в віках,

Не раз вбивали нас нізащо,

Кати по тюрмах й лагерях.

Але завжди  ми виживали,

І зараз виживемо знов,

О, скільки ж ми від них страждали!

Боже, віддяч за нашу кров. 

                                         30.01.92 р.

Донбас - моя третя батьківщина

Я приїхав в Донбас, признаюсь по неволі,

І не думав тут довго лічити роки.

Але сталося так, що я дякую долі,

Бо знайшов я тут пристань її завдяки.

А приїхав сюди я з далекого Львова,

Щоби.. Захід і Схід об'єднати навік.

Пролетіли роки, як за вітром полова,

А здається це було неначе торік.

Дорогі східняки - яничари, манкурти,

Я звертаюсь до вас, як до рідних братів.

Нам єднатись пора, та ставати до гурту,

Щоби разом здолать наших лютих катів.

Не дивіться дарма на Москву паразитську,

"Старший брат" був і є, й завжди буде таким..

Шовіністом він був більшовицько-фашистським,

І хто був в них нічим, той остався.. ні з чим.

Розраховуймо лиш на свої власні сили,

І будуймо разом власне щастя своє,

Схаменімось усі, й Батьківщину цю милу,

Покохаймо навік, поки час на це є.

Дорогі східняки! Я благаю вас дуже,

Обнімімось, брати, як писав наш Тарас,

Щоб нащадок колись нас усіх не поплюжив,

Національний вогонь щоб в серцях не погас.

                                                             1998 р.

Роздуми

Я умру непризнаним поетом,

І хіба привидиться в труні,

Що моїм жовтіючим портретом,

Хтось вкрашає місце на стіні.

А умру, звичайно, від інфаркта,

Як мій батько вже давно помер.

Як сконав недавно, це де-факто,

Кровожадний монстр – СРСР.

І спокійно буду собі... гнити,

Україна ж бо таки стоїть,

І помалу пробує ходити,

Після сплячки втрачених століть.

Хіба може бути більшим щастя?

Я не мислю більших собі благ.

Ворогів хай наших... трусить трясця!

Не дарма я пережив Гулаг.

Я гордий тим, що я є українець.

Що я нащадок славних козаків,

І не зламав мене ні лях, ні німець,

Ні більшовик – цей кат з усіх катів. 

/Вірш написаний на початку незалежності України/ 

                                                                        1992 рік

СНД

О, скільки лиха нам готує

Якесь, пробачте, СНД!

Інфарктне серце моє чує –

Нова імперія нас жде.

Москва – наш самий лютий ворог

І хто б не був в ній за кермом,

На нашу зазіхає волю,

В думках з новим своїм ярмом.

Кравчук й Шушкевич – трусофоби,

Їм все одно, кому служить,

Злоякісні політмікроби!..

Під «старшим братом» згідні жить.

О, більшовицькі яничари!

Народ вам цього не простить!

Вас жде нащадків люта кара!

Вам не дадуть спокійно.. гнить!

Ви на Москву не поглядайте,

Вам Мінську, Києву служить,

Вас тут жде слава, добре знайте,

Для кого вам належить жить.

Уривок з маршу

 ......

Все вище, і вище, і вище

Ми прапор свободи несем.

Московську комуну ми знищим

Степановим грізним мечем!

Прогонимо всіх окупантів

З своєї рідної землі.

Для зрадників – буки та банти,

Бо ми не на жарт вже є злі.

.......

                               Серпень 1994

Хто бореться – той переможе...

Свобода народам й людині!

Такий наш одвічний є клич.

Вставайте до бою всі нині:

Селянин, робітник й панич!

Ми звільнимо всі наші землі,

Від рідних й чужих ворогів!

В усі нелюдські сили темні

Ми виплеснем лютий наш гнів!

«Здобудеш Вкраїнську державу,

Загинеш або у бою»

Безстрашно, сміливо та жваво,

Боронимо землю свою.

І Бог нам у цім допоможе,

Бо діло це наше святе...

Хто бореться – той переможе,

Це правило є золоте.

27.05.93

Мене не з’їла «мошкара»

В тайзі суровій Забайкалля,

Й не поглинула Ангара

В своєму чорному проваллі.

Мене морози Колими,

Не заморозили на кістку,

Хоч зараз я боюсь зими,

Котра нагадує первістку. 

                                27.05.93

Перемога

Я вісім літ на Колимі,

Про тебе мріяв, Україно!

Але не став я на коліна,

Хоч важко було у ярмі.

І приходилось сльози лить,

Гіркі, мужські безсилля - сльози!

І допікали ще й морози,

Але хотілось дуже жить!

І я в холодний сніг не ліг,

Я йшов... я мучився... не даром,

І перемога незабаром

                 мені вклонилася до ніг.

                                    

                                   13.11.90

Невже кінець?

«Невже кінець, і світ я цей покину,

Саме отут, в снігах, на Колимі?

І не побачу більше Україну,

А в більшовицьким скінчуся ярмі?»

Такі сумні думки не раз буяли,

Ще в несвідомій, буйній голові...

Між тим, часи бурхливі нас чекали,

Не віриться, лише, що ми живі.

І ось теперь, в тих спогадах тривожних ,

Часом відраду я б знайти хотів...

Бурхливий час.. Якби лиш було можна,

Я б знов в УПА на крилах полетів.

Простіть мене, усопші побратими

За те, що я донині ще живий,

І не підняв «червоної калини»,

Бо довгий час.. було хоч вовком вий!

Простіть за те, що сили вже не маю,

І інколи я заздрю навіть вам –

Ви  - у віках, при славі та ще й в раю,

А я ще в пеклі на цім світі... сам.  

                                                     7.11.92

По своєму я вірю в Бога...

По своєму я вірю в Бога.

По своєму Йому молюсь.

Стараюсь не чинити злого

Та неприємного комусь.

Люблю я правду, справедливість

Та Україну... понад усе!

І думаю, що Божа милість,

Мені спасіння принесе.

А часом я, повірте, нарікаю

Таки на Бога і тому,

Що Він нещадно все карає

Мій любий нарід... І чому?

Чому й за віщо?.. Чим ми гірші

Від німців, греків, росіян?

Невже такі ми є вже грішні?

Мені здається – це обман.

Обман диявольський... їй-Богу,

Він провокує проти нас

Весь світ й найсправедливішого Бога..

Але я вірю, прийде час,

І Бог обман цей розгадає,

І знищить дьявола ураз

І назавжди!.. І я чекаю

На цю подію увесь час.

 1.04.97

Заповіт

Як умру, то поховайте

Мене... де прийдеться.

Лиш поглибже заривайте,

Бо мені здається,

Що нащадок наш всесильний,

Для якихось цілей,

Розруйнує склеп могильний

Й моє грішне тіло,

Буде на сміттю валятись..

Та ще і смердіти,

А поблизу можуть гратись

Правнучата-діти.

Я хотів бі після смерті,

Хоч би років двісті,

В дерев'яному конверті,

На одному місці,

Полежать собі спокійно,

Помріять, поплакать,

Та про неньку - Україну

З Богом побалакать...

На тім світі, я надіюсь,

Що зустрінусь з Богом.

Розповім йому, як вмію,

Про свою тривогу.

Мушу сміло запитати,

За яку провину,

Він прирік отак страждати

Нашу Україну.

Хто молиться йому краще, 

Ніж наш вкраїнці?

Ми, щоправда,  не ледащі,

Не гірші ніж німці.

Але ж німці мають волю,

І державу мають.

Українці лиш в неволі

Тебе прославляють..

Боже, Боже, ти ж всесильний,

І для всіх єдиний.

Ти ж усіх нас ліпиш пильно

З однієї глини,

Щоб усі Тебе вважали,

Будь же справедливий!

Є в усіх людей - держави. 

В Україні милій,

Триста з лишком літ немає

Рідної, своєї..

Будь нам другом -

Ми благаєм,

Потім судією..

Як умру, то поховайте

Мене де прийдеться,

Але рідні мої, знайте,

Доки серце б'ється,

Я думками був, є й буду

В Галицьких теренах

Та ніколи не забуду,

Тризуб на знаменах.

Вічно буду я страждати

На дві половини,

Там - вітчизна, батько й мати,

Тут - діти й дружина...

Але це не так вже важно,

Була б Україна.

Самостійна, як поважна,

Та щоб не в руїнах...

На могилі моїй хочу,

Щоб був хрест з Тризубом.

Може чиїсь добрі очі

Й справедливі губи,

Побачивши таке диво,

Мовлять: Українець

Спочиває тут щасливо,

Як чванливий німець.

А нащадків я благаю:

Любіть Україну.

Переконливо я знаю,

Таку батьківщину,

Ні один нарід на світі 

Їй - богу не має,

Де ласкаво сонце світить

І пісня лунає.

Любіть нашу Батьківщину

Так, як ми любили.

Не вагаючись я згину,

За Неї, за милу.